Жителька села Підбереж Долинської ТГ Марія Петрівна Оробець 10 вересня святкує свій 100 – літній ювілей.
Добра, світла, щира при хорошій пам’яті жіночка про своє життя та родинне може розповідати годинами. Каже, у ньому вистачало всього: і смутку, і радості. Марія народилася у простій селянській родині. Тато – писар, мати – господиня. Окрім неї було у сім’ї ще 10 діток.
«Найстарший брат Микола із 1910 року – священик, а наймолодший із 34», – каже бабця, пам’ятає та по черзі називає роки народження всіх своїх братів і сестер. Про дитинство згадує із іскоркою в очах. «Ми всі були дружні. Коли польові роботи, то разом вправлялись. В хаті була кожного своя робота – хто мамі помагав, хто татові, хто корову пас. Поза справами мали захоплення. Я любила вишивати. І досі зберігаю багато своїх робіт», – каже бабуся. Всі діти в сім’ї вчилися гарно, тому повиростали освіченими – старший священник, середущий – лікар, одна сестра – хороша кравчиня, інша – Дарія, якій зараз понад 90 років закінчила інститут іноземних мов та викладала німецьку у школі та інституті … Як розповіла Марія, Микола був префектом у Йосифа Сліпого, далі у Львові працював у лікарняній бібліотеці. Брат Ярослав вчився у медичному інституті, пізніше став хірургом. Із сумом згадує ювілярка той гіркий час, коли братів і сестер у 49 – ому разом із львівською інтелігенцією вивезли до Сибіру. «Це було велике горе для нашої родини. Їх забрали і ми не бачились. Але, як пізніше з’ясувалось, всі добре працевлаштувались і жили непогано», – каже Марія Петрівна.
У 1954 році до них у гості поїхала і пані Марія. Там залишилася жити. Вийшла заміж за підполковника. «Жив по – сусідству і проходу мені не давав», – зізнається Марія, в якої навіть у 100 жіночу красу видно. Прожила Марія у місті Чита разом із чоловіком 9 років. Після його смерті переїхала жити до Львова. Своїх дітей у жінки нема, все життя піклувалася про племінників та їх дітей. Дуже любила родину, відвідувала всіх – і у Болехові, і у Підбережі, і у Львові, і в Франківську. Тому зараз бабцю відвідують родичі з різних міст та сіл. Незважаючи на пережиті хвороби, Марія Петрівна сьогодні почуває себе непогано. «Навіть не знаю, як Бог завжди рятував мене. Пережила туберкульоз, операцію на очі, у серці вже 15 років стабілізатор. Завдячуючи лікарям з родини та Богу, я сьогодні живу, дихаю. при пам’яті», – каже жінка. До речі, п. Марія цікавиться і політичним життям. Розповідає, як плакала, коли на виборах не переміг Порошенко. Сьогодні вболіває за долю України та має одну мрію – дочекатись, коли в Україні закінчиться війна. «Мені вже все одно, але хочу, щоб молодим на рідній землі було добре і затишно жити, – каже жінка. – Щоб настав нарешті спокій і люди жили краще, як ми колись». Сотню планують святкувати в родинному колі. Щиро вітаємо довгожительку із ювілеєм! Здоров’ячка Вам міцного і жити в спокої скільки Бог ще років нарахує.
Сто років для світу – це маленька крихта у просторі часу, сто років для людини – майже вічність. Роки радісні і тяжкі, святкові і буденні, насичені подіями та непередбачуваними змінами. Але, незважаючи на поважний вік, ювілярка своєю життєвою силою надихає оточуючих на нові трудові звершення.
Довгожителі – це жива історія нашого краю, вклоняємося Вашій життєвій мудрості, багатому досвіду, незламності перед воєнними лихоліттями.
Наталія Кузьмин
