Сьогодні, коли Україна перебуває в активній фазі євроатлантичної інтеграції та чинить спротив російській агресії, питання наведення порядку і законності на рівні органів місцевого самоврядування набули особливого значення. Саме зміцнення доброчесності та запобігання корупції на всіх рівнях є передумовою демократичної держави. У свою чергу стале місцеве самоврядування є однією з ключових складових будь-якого демократичного режиму.
Попри значні кроки в даному напрямку Україна все ще відстає від своїх західних сусідів. Частково це пов’язано з недосконалістю законодавства, частково - з відсутністю належного інформування публічних представників про очікувану поведінку.
У зв’язку з цим посадовці та депутати місцевих рад не завжди розуміють, де проходить межа між етичними діями та порушеннями. Та й суспільство не завжди обізнане з тим, яка поведінка публічних представників є правильною, або яким чином можна реагувати на певні порушення.
Загальне регулювання етичної поведінки осіб, уповноважених на виконання функцій держави та місцевого самоврядування передбачене Законом України «Про запобігання корупції» (далі – Закон про запобігання корупції). Проте положення цього закону не завжди кореспонуються з нормами інших законів та підзаконних актів у цій сфері.
Наприклад, Закон про запобігання корупції передбачає, що вимоги щодо політичної нейтральності не поширюються на виборних осіб. Водночас Загальні правила етичної поведінки державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування, прийняті на виконання цього Закону, встановлюють вимоги щодо політичної нейтральності для усіх посадових осіб місцевого самоврядування, включаючи виборних, що можна тлумачити як додаткове обмеження.
Деякі положення Закону України «Про статус депутатів місцевих рад» суперечать загальним вимогам до публічної етики, закріпленим у Законі про запобігання корупції, а деякі - містять оціночні судження, які не можуть бути реалізовані на практиці.
Наприклад, Закон України «Про статус депутатів місцевих рад» передбачає, що депутати місцевих рад мають керуватися у своїй діяльності та поведінці загальновизнаними принципами порядності, честі і гідності. Очевидно, що за таких формулювань ця норма є суто декларативною, і як її виконувати на практиці - не зрозуміло. Адже для когось використання ненормативної лексики, жартів дискримінаційного характеру буде видаватись нормальним, а для когось – неприпустимим. Або ж між рівними за статусом публічними представниками, певний тон спілкування може бути допустимим, а між керівником та підлеглим – ні.
Новий Закон України «Про службу в органах місцевого самоврядування», що певним чином регламентує питання етичної поведінки, не узгоджується із вже згаданими Загальними правилам. Так, згідно Закону окремим складом дисциплінарного проступку є вияв неповаги до держави, державних символів України, народу, територіальних громад та їхньої символіки, місцевого самоврядування. Водночас Загальні правила передбачають, що прояв такої поваги є складовою етичної поведінки (недотримання яких є окремим правопорушенням). Що знову ж таки створюватиме колізії при кваліфікації такого проступку і дозволить уникати більш суворого покарання, передбаченого Законом.
Законодавством не встановлено механізмів моніторингу та фіксації випадків порушення етичної поведінки публічних представників, то в різних громадах застосовують абсолютно різні підходи до цих питань. Водночас відсутня і єдина практика реагування на такі порушення.
Дослідження щодо дотримання правил етичної поведінки особами, уповноваженими на здійснення функцій місцевого самоврядування, проведеного Програмою Ради Європи «Посилення доброго демократичного врядування і стійкості в Україні» на запит НАЗК та за сприяння Асоціації міст України й Асоціації об’єднаних територіальних громад показало, що в громадах за порушення етики передбачають санкції досить широкого спектра: від відсторонення депутата від участі у засіданнях ради (що містить ознаки порушення норм Конституції України) до його ознайомлення із законодавством з запобігання корупції та публічної етики (що, очевидно, є обов’язком депутата і не має жодного відношення до покарання чи засобу впливу на нього).
Рада Європи звертає увагу на такі необхідні напрями роботи:
- вдосконалити національну законодавчу базу щодо публічної етики на місцевому рівні в Україні,
- розробити типові кодекси та правила поведінки, адаптовані до конкретних груп публічних представників,
- забезпечити підвищення обізнаності та навчання щодо кодексів та правил поведінки для публічних представників,
- забезпечити надання конфіденційних консультацій,
- створити механізм нагляду та правозастосування, а також передбачити набір санкцій у випадках вчинення порушень,
- чітко розподілити повноваження між різними інституціями у цій сфері.
Важливо розуміти, що етична поведінка публічних представників є запорукою формування довіри від суспільства. Це є фактором впевненості, що місцеві влади порядно виконують свої обов'язки, максимально ефективно використовуючи наявні ресурси задля розвитку громад.
Для реального зміцнення антикорупційного законодавства та встановлення нульової толерантності до будь-яких проявів корупції, влада і суспільство повинні спільно працювати над розробкою ефективних антикорупційних механізмів. Ризики корупції існують у будь-якій країні, але ключовими є ефективність органів влади в боротьбі з ними та політична воля.
