… Ледь відчутними сльозинами осіннього листопадового дощу ознаменувалось відзначення 3 листопада в Долині 75-ої річниці депортації українців із Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини, Підляшшя, Західної Бойківщини у 1944-1951 роках. Біля пам’ятного знаку депортованим українцям у сквері по вулиці Грушевського зібрались ті, на чию долю випали ті трагічні часи. Прийшли їхні діти, онуки, правнуки, представники громадськості, духовенства, уряду міста, районної влади.
Пам’ятний захід розпочався з Державного гімну України, а відтак вшанування хвилиною мовчання тих, хто відійшов у засвіти та покладання квітів і лампадок. Далі відбулась поминальна панахида за участю священиків о. Романа Винника, о. Зореслава Котовича, о. Василя Витвицького та студента Івано-Франкіської духовної семінарії ім. І. Золотоустого Дмитро Котовича.
«Славні, героїчні сторінки нашої рідної історії переплітаються з сумними, сповненими болю, туги і відчаю. Однією з таких є масова депортація етнічних українців з їхніх прабатьківських земель.За підрахунками істориків, примусово переселеними були понад 700 тисяч українців із Лемківщини, Любачівщини, Надсяння, Холмщини.
Здригається серце, коли чую спогади учасників цих подій, які проживають сьогодні Долині та околицях. Тоді, наприкінці сорокових років минулого століття, це були маленькі діти, а тепер сивочолі дідусі і бабусі. Їхні батьки, а відтак і вони терпіли злигодні і гоніння, але своєю щоденною працьовитістю, молитвою, збереженням звичаїв і традицій вкоренилися на землі, яка стала для них другою батьківщиною. Переселенці зводили будинки, розбудовували місто, вінували своїх дітей, дочекались онуків. Вже в часи незалежної України частина з них змогла побувати де народилися, звідки їхні батьки. Але там вже десятиліттями жили інші люди.
Щемить примусовим переселенцям серце, очі застилає туман сліз і болю. Бо туга за рідним краєм – вічна, невмируща. Вражає феноменальна пам’ять примусово переселених: вони пригадують докладно, ось там, на на подвір’ї, де тепер цегляний будинок, була їхня із дерева-зрубу хата, неподалік – криниця з водою-студеницею, біля воріт рясно цвіла грушка-дичка…
Дорогі долиняни, ми доти українці, доки пам’ятаємо свою історію і з гідністю й шаною ставимось до її сучасників, – зазначає керуюча справами виконавчого комітету Долинської міської ради Світлана Сапетна. – Я хочу в сьогоднішній пам’ятний день процитувати вірш лемківського поета Мирослава Артимовича. Він про операцію «Вісла». Етнічна чистка спіткала й батьків автора, що були родом з Любачівщини:
ДО РОКОВИН ЗЛОЧИННОЇ АКЦІЇ
В квітнево-ярій зелені садів
іще Великдень майорів стодзвонно,
сліпучо-білий цвіт, як пух, летів,
кружляв над повоєнним Закерзонням.
В історію відходила війна,
Земля тяжкі загоювала рани,
буяла в сорок сьомому весна,
сназі життя співаючи осанну.
Чекали рук мозолистих поля,
як ласки рук жаданого — дівчѝна.
Для хлібороба, знає і маля,
Земля одвіку — житниця єдина..
Здавалося — ідилію весни
уже не перекреслити нікому:
як вартові, надсянські ясени
стояли на сторожі свого дому.
Пускала в небо запашний димок
вівчарська ватра десь на полонині,
граційно витанцьовував смичок
в руці у скрипаля із Лемківщѝни.
Прадавні мури княжого Холма,
безмовні свідки подвигів Данила,
іще не уявляли, що весна
вже нап’яла страшні свої вітрила.
Праотча земле! Ти своє тепло
віками українцям дарувала
та з року в рік і місто, і село
по-материнськи щедро годувала.
Чому ж тоді — за розчерком пера
кати-вкраїножери многогрішні
із тебе поглумились, як орда,
і захистить не міг тебе Всевишній?!
Чому дітей твоїх – без каяття –
на сиріт водночас перетворили:
від тебе, рідна матінко моя,
в чужі краї зняли насильно крила?!
Немовби в оправданіє гріха
злочинну акцію, що над людьми нависла
(у чому завинила тут ріка?),
назвали «Операцією «Вісла»!
Вандали тисяч українських доль!
Серпа і молота лакеї осоружні!
Я вірю: за свою жахливу роль
останній день до вас явився судним!
А пам’ять, краю мій, не має меж:
умитий ностальгійною сльозою,
в серцях переселенців ти живеш
неопалимою у часі купиною!»
… Не один учасник сьогоднішнього пам’ятного заходу зронив сльозу, слухаючи впізнавані лемківські пісні у виконанні етнічного колективу «Відгомін Бескид». До виступів ведучою Галиною Курус були запрошені очільниця Івано-Фрнанкіської обласної організації Всеукраїнського товариства «Лемківщина» Оксана Данилів, депутат обласної ради Юрій Мазур, просвітянин, громадський діяч, почесний громадянин Долини Степан Янковський. Свою поезію прочитав ветеран педагогічної праці Роман Любко.
Слушну, важливу пропозицію, яка стосується сьогоднішнього заходу, висловив перед громадою наприкінці о декан Долинський УГКЦ о. Зореслав Котович.А саме у в храмах міста, громади й краю щороку, кожну другу суботу-неділю вересня, відзначати пам’ятними Богослужіннями із молитовною згадкою про події примусового переселення етнічних українців з їхніх прабатьківських земель.
Завершилось відзначення пам’ятної річниці спільно громадським виконанням духовного гімну України «Боже великий, єдиний».
