Село Лоп’янка – душі колиска…

День села – особливе свято. Його відзначення – гарна традиція, своєрідний підсумок усього зробленого за певний проміжок часу. Тож, 21 вересня святкування відбулись у Лоп’янській громаді. Символічно, адже урочистості співпали з великим християнським святом Різдва Пресвятої Богородиці.

З висоти пташиного польоту відкривається і неповторна панорама мальовничого села Лоп’янка. Воно пригорнулося до смарагдових гір, підперезане голубим поясом річки Манявки, вслухається у гучні ритми сучасності.

Перша згадка про село датується 1515 роком.Окрасою є гора Кичера, по якій проходить Хресна Дорога. Проходять дні і минають роки, але як і завжди першим ловить промінь сонця церковний хрест. Як подають джерела, перший храм було побудовано в 1765 році. У першу світову війну 15 травня 1915 року храм було спалено. Та, незважаючи на труднощі, селяни звели новий храм, який було відкрито в 1926 році. Першу Літургію відправив в новому храмі священик Кос Микола Васильович, уродженець села Лоп’янки.

Мама, мамочка, матуся…. Скільки ніжності, тепла і любові у цьому слові, що називає людину, яка для всіх найближча, найдорожча, найрідніша. Є в цьому селі багатодітні мами, які народили і виховують 3 і більше прекрасних, добрих, розумних дітей. Таких 42 родини. Матерям тут завжди низько вклоняються, щиро дякують за невтомний труд, недоспані ночі, добре материнське серце.

Все починається з родини. З тої хвилини, коли на світ народжується маленьке, дароване Богом життя. Матуся співаючи колискові пісні, вкладає в них усю свою безмежну любов, мрії і надії про щасливе життя своєї дитини.

Цього року сільська родина поповнилась. На світ з’явилися гарненькі малюки, а це означає, що на сузір’ї з початку року загорілися нових 14 зірочок. Наймолодшим жителем села є Михно Міланка Михайлівна (14.08) та Барко Євген Васильович (13.08). Хочеться побажати, аби кожен день приносив малятам та їхнім батькам тільки радість.

Роки летять, та Лоп’янка зовсім не старіє, навпаки, відроджується і молодіє. Село оживає, коли наповнюється щебетом дошкільний навчальний заклад «Лісова казка», де виховується 43 малят.

Понад 20 років отець Ярослав є духовним наставником у цьому селі, щодень просить божого благословення для вірян та молиться за їхнє здоров’я. Завжди добрий, щирий, співчутливий, до нього йдуть на пораду звідусіль.

Особлива шана та подяка людям старшого покоління, чия мудрість та життєвий досвід нині допомагають молодим розвивати рідне село та підтримувати славетні традиції свого народу. Є надзвичайно поважні люди, які прожили понад 90 років, це Кос Катерина Григорівна (1926 р.н) та Петрівник Павло Іванович (1928 р.н). Тож, шановні старожителі села, хай і надалі повняться ваші роки здоров’ям, радощами і любов’ю та повагою рідних.

Лоп’янка пишається тим, що у них є справжні захисники. З гордістю можна назвати імена цих хлопців які захищали наш спокій на Сході України, це Мацьків Ігор Васильович, Лапундяк Ігор Васильович, Петров Юрій Олексійович.

В такому чудовому селі не обходиться без весіль. 7 вересня 2019 року стали на рушничок щастя дві подружні пари, вони є наймолодшим подружжям у селі. Це Лешко Ігор та Андріана та Лешко Назар з Марією. Отож, бажаємо вам здоров’я, любові, вірності та взаєморозуміння.

Також у цьому селі збудовано багато капличок, які поофірували жителі Лоп’янки. Вони, наче малі церковці на всіх кутках цього колоритного села. Є багато джерел і криничок, та серед цієї кількості вод, які втамовують людську спрагу, є унікальне, подароване природою джерело «Ратунок».

Його назва пов’язана з одним випадком, що стався тут ще в далекі часи. Було в селі місце, де било струменем невеличке джерело. Одного погожого дня біля джерельця з’явилася Мати Божа і наділила студену водицю цілющою силою.

Люди розповідають, що якось до джерельця прийшов старенький чоловік, який погано бачив, вмився цілющою водою і прозрів. Легенду переказують з покоління в покоління. Багато селян беруть з джерела воду і до сьогодні, бо вірять в її цілющу силу. Урочище називають Ратунок, бо джерельна цілюща водиця врятувала старенького чоловіка.

Змінюється літо на зиму, в Лоп’янці ж не згасає ніколи щебет птахів, як завжди до Івана кожному жителю села лічить літа зозуля. На відміну від початку створення села багато чого змінилося, змінилося життя, змінились люди і будівлі.

Якщо у 1921 році у селі було 1345 жителів, то сьогодні їх 1845 жителів. І хоч змінилося село від початку першої згадки, та не змінилися людські якості, якими гордилися в Лоп’янці: щирість, доброта, гостинність, працьовитість.

І, напевно, нема в селі сім’ї, родини які б не відправляли на заробітки, за кордон своїх рідних, близьких, друзів – скрізь нині є українські заробітчани.

Нема сильнішого і пекучішого страждання, ніж покидання рідного краю. Але варто додати, що всі вихідці з села невдовзі повертаються додому, ніхто не залишається в чужій країні. Тут зводять оселі, виховують дітей і вирощують сади. Бо немає нічого кращого, аніж рідний куточок.

Історію творять люди. Саме вони і є найбільшим багатством села – працьовиті, співучі, мужні й терплячі. Вони гостинні і привітні, обдаровані і позитивні! Хочеться побажати вам, дорогі жителі нашої громади, творчої енергії, наснаги та наполегливості у здійсненні всіх ваших задумів. Нехай поруч з вами завжди йдуть віра і надія, оптимізм і впевненість, а доля дає вам здоров’я, додає сил та натхнення для розквіту і процвітання, духовної міці рідної землі.