…Як швидко й невблаганно лине час. Здається, ніби вчора, 17 червня громадськість відзначала 90-річчя Володимира Луціва у Львівській філармонії. Там відбувся приурочений творчому і життєвому шляху IV Міжнародний фестиваль ретро-музики імені Богдана Весоловського. В числі перших, хто підтримав Фестиваль – міський голова Долини Володимир Гаразд. Згуртувалось на ньому багато виконавців та шанувальників творчості. В програмі був презентований документальний фільм, звучали найкращі пісні, народні думи, золоті неаполітанські шлягери з репертуару Володимира Луціва. А потім була автограф-сесія з аудіо-дисками пісень Маестро…
«Пан Влодко був на піднесенні, жвавий, ми навіть наприкінці концерту експромтом заспівали ПРИЙДЕ ЩЕ ЧАС! АЛЕ… Не думалося тоді, що Маестро Луців 7 вересня покине нас… Він заповів поховати себе у Надвірній, де народився, звідки пішов у широкий світ – “ВІД БИСТРИЦІ ДО ТЕМЗИ…Отож, шлях Володимира Луціва проліг “ВІД ТЕМЗИ ДО БИСТРИЦІ…” – з Лондона до Надвірної»… – написав організатор відзначення ювілею Орест Цимбала на своїй особистій сторінці у мережі Фейсбук.
Хто для нас Володимир Луців?
Хто для нас Володимир Луців?Це видатний український співак, бандурист, відомий культурно-громадський діяч.
Народився 5 червня (за даними деяких друкованих довідників та Вікіпедії – 29 червня) 1929 року в містечку Надвірна Івано-Франківської області. Наприкінці Другої світової війни потрапив у Німеччину, де став наймолодшим учасником капели бандуристів імені М. Леонтовича (Госляр, 1947). Навчався вокалу в коледжі Святої Трійці (Лондон, 1951-1952) та у консерваторії Святої Кекилії (Рим, 1952-1957).
Професійна кар’єра розпочалася в 1961 році, коли він презентував Англію на ІІІ Міжнародному європейському пісенному конкурсі, де здобув перше місце. Як професійний співак Tino Valdi (артистичний псевдонім В. Луціва) працював у музичних напрямах, концертних шоу, радіо і телевізійних програмах. Виступав на престижних сценах Європи, США, Канади, Австралії. У супроводі оркестрів, хорів та улюбленої бандури десятиліттями пропагував українські пісні й думи.
Координатор святкування 1000-ліття Хрещення України (Рим, 1988), повернення Глави УГКЦ Кардинала Мирослава Івана Любачівського (1991) та перепоховання патріарха Йосипа Сліпого (1992) з Рима до Львова, відзначення 400-річчя Берестейської унії (Рим, 1996) та багатьох інших культурно-громадських акцій.
Організатор понад 30 міжнародних турне для великих хорів, танцювальних колективів й окремих виконавців. Знаний музичний критик, автор сотень статей і репортажів, ініціатор мистецьких виставок.
Видав декілька сольних платівок та аудіо дисків. Опублікував автобіографію “Від Бистриці до Темзи” (1999). Засновник культурно – мистецького фонду імені Володимира Луціва (Надвірна, 2002).
Голова журі І Міжнародного фестивалю української ретро-музики імені Богдана Весоловського (Львів – 2015)»
Лауреат премії імені Володимира Винниченка (Київ, 1993), Орденів «За заслуги» ІІ і ІІІ ступенів (2001, 2008).
«Біжить доріжка, стелиться…»
…Похорон Cлаветного Cпівака і Великого Українця відбувся 26 вересня 2019 року в Надвірній. Через день, 27 вересня, вшанування пам’яті видатного співака, бандуриста, активного діяча в музичному мистецтві й поширенні української пісні по всьому світові, відданого сина України відбулося у концертному залі імені Володимира Луціва Долинської школи естетичного виховання імені Мирослава Антоновича.
У кожного з нас своя доріжка-дорога, на яку вперше стаємо несміливими кроками дитинства, а згодом впевнено йдемо нею, пізнаючи світ. На свою доріжку ступив колись і Маестро Володимир Луців, пішов нею, щоб дивувати своїм талантом. Лірично і проникливо прозвучав запис голосу Маестро у пісні «Біжить доріжка», зануривши присутніх в атмосферу краси української музики, додавши їй своїм чудовим голосом, надзвичайним тембром ще більшої чарівності…
Наповнив наші серця щемом запис пісні «Мама» у його виконанні. А далі, в затишному залі, який гордо носить ім’я Великого Маестро, серед рідних, близьких, друзів, однодумців, професійних музикантів та шанувальників творчості, – лунали пісні й мелодії. Були вони мережані добрими словами згадки й розповідей про Володимира Луціва, як невтомного організатора великих справ у єднанні українців по всьому світові, у поширенні української пісні на всіх континентах.
Прекрасна людина, щирий друг, меценат і благодійник, про нього ми почули з уст тих, хто тісно спілкувався, співпрацював з Маестро у його високій меті.
Від родини до слова була запрошена дочка Володимира Луціва – Оксана.
«Нам дуже не вистачатиме батька. Такого завжди доброго, чуйного, веселого. Він для всіх нас був взірцем, як треба любити свою професію, родину, країну, звідки ми родом…», – зазначила зокрема вона. Як і в батька, в неї пречудовий голос, ліричне сопрано.
Бандура промовляла до мільйонів глядачів
У Німеччині, таборі для переселення, котрий належав до англійської зони, щаслива доля звела юного Володимира з Григорієм Назаренком, керівником новоствореної капели бандуристів. Це був один із аматорських концертів, де виступав п’ятнадцятирічний юнак з чудовим голосом, який і захопив своїм талантом відомого бандуриста Назаренка. Він запитав хлопця, чи хоче той грати на бандурі. Володимир відповів згодою. Григорій Назаренко запросив його до себе в дім. Взявши до рук бандуру, почав награвати українську думу. Це справило на юнака невідворотнє враження і бажання вчитися гри на бандурі. Але бандури не було. Треба було її дістати. Про це подбав Назаренко, познайомивши хлопця з відомими майстрами – братами Гончаренками, які виготовляли ці інструменти. Вони попросили за бандуру… 200 цигарок. Їх Володимир Луців зібрав за допомоги таборованих переселенців.
«Якби ж у той час могли уявити собі брати Гончаренки, в яких залах, по яких континентах звучатиме інструмент, який вони виготовили для юного бандуриста… Честь і слава їм! Бо завдяки бандурі Володимира Луціва мільйони глядачів довідались про українську пісню, про Україну», – слушно зазначила ведуча Вечора пам’яті, викладач школи естетичного виховання ім. М. Антоновича Оксана Соловій – Лозинська у своєму чудовому, змістовному сценарії. Відтак, запросила на сцену випускницю Долинської школи естетичного виховання імені Мирослава Антоновича Марію Гуляк. Вона віртуозно володіє бандурою, успішно закінчила Львівську музичну академію імені Миколи Лисенка, мала щастя бути особисто знайомою з Володимиром Луцівим. Бандура того вечора звучала особливо, як ніколи…
Улюблені мелодії для Маестро
…З часу прибуття до Англії – особливої країни з королями й монархією, з обов’язковою ранковою і вечірньою традицією пити чай та пристосуватись до інших правил і канонів проживання в новому середовищі, – розпочалась нова сторінка біографії Володимира Луціва. Вона була нелегкою, з «чистого аркуша». Але молодим, цілеспрямованим, вродливим, талановитим, одержимим творчістю – усе під силу. Як зростав Маестро у новому середовищі, як розвивався багатогранний талант, про це розповідають його праця, навчання, становлення як виконавця і як жителя Великої Британії…
Для родини Володимира Луціва, яка чисельно прибула на Вечір пам’яті в Долині, натхненне і дуже душевне виконання пісні авторства А. Кос-Анатольського «Де ви, очі?» присвятив молодий, надзвичайно обдарований випускник школи Святослав Винник. Маестро свого часу високо оцінив талант, захоплювався голосом Святослава…
В Англії творча діяльність Маестро з пречудовим ліричним тенором, здатним працювати в багатьох жанрах, врожайно розвивалась. Все частіше запрошували молодого співака до участі в концертах на радіо і телебаченні, постійно – в урочистостях української та польської громад. Згадував про це Маестро, як про час романтичний і цікавий, повний прекрасних мелодій, душевних текстів у репертуарах відомих композиторів та виконавців. У Лондоні він продовжив цю почуттєву атмосферу в поезіях та мелодіях. Піднесеною була епоха вокальної лірики, особливо в ритмі танго. Власне про цей улюблений жанр він згадує у своїх інтерв’ю, у Надвірній, Івано-Франківську та Львові.
Для Маестро Володимира Луціва звучали мелодії у виконанні квінтету скрипалів «Баркарола»: “Реквієм” й зокрема улюблене ним, невмируще танго «Гуцулка Ксеня».
Перемога в Євробаченні
Визначною подією була участь Володимира Луціва в одному з перших конкурсів Євробачення (Євровізії) у 1961 році. «Тоді оцінювалася не стільки пісня, скільки рівень виконавської майстерності не тінейджерами, а авторитетними фахівцями, на першому місці була творча особистість, а не кланові, комерційні чи політичні інтереси»,– згадував пан Володимир в інтерв’ю газеті «Урядовий кур’єр».
Велику Британію представила група з п’яти співаків, які й виграли цей конкурс. Серед них – Володимир Луців. Як результат перемоги – молодого співака запрошують з гастролями до Німеччини, Франції, Китаю. Це послужило великим поштовхом до популярності, поглиблення та різноманітності репертуару. Володимир Луців вільно володів багатьма мовами, особливо досконало – італійською, адже навчався в Італії. Згодом його яскравий ліричний тенор звучав в Європі, США, Австралії. І завжди була поряд бандура, на якій виконував щонайменше один твір українською мовою…
Про те, як Маестро переклав серію відомих неаполітанських пісень, доповнивши цю працю вже в останні десятиліття свого життя, ми мали можливість довідатись у 2017 році під час Фестивалю «Зорі Неаполя». Його організував відомий український співак, автор багатьох мистецьких проектів Орест Цимбала у Львівській опері. Серед виконавців виділявся знаменитий, далеко відомий за межами України квартет Tenors BEL’CANTO. Тож ведуча заходу Оксана Соловій-Лозинська гостинно запросила на сцену засновника квартету, заслуженого артиста України, випускника школи Василя Понайду. Щедрі овації в залі прозвучали за його неперевершене виконання знаменитої пісні «O, Sole Mio».
В серці завжди була Україна
З часом, виявивши у себе великі організаторські здібності, Маестро взявся активно пропагувати українську пісню хоровими колективами Америки, Канади, Європи, Австралії. Особливо тісною і плідною була співпраця з голландським хором імені Лисенка, який «виріс» із Візантійського чоловічого хору під керівництвом доктора музикології Мирослава Антоновича. Познайомившись з цим хором, Маестро Володимир Луців задумується над першими гастролями хору до України. Щасливий випадок привів цей знаменитий колектив і до нас, до нашої музичної школи, яка згодом була названа іменем Мирослава Антоновича.
Спогадами про багаторічну дружбу з Маестро щедро ділилися представники голландських хорів Пауль Гаккенес, Брам Босгард, Ерік Ван Грікен, диригент хору імені М. Лисенка Ірина Горванко.
Тему двох голландських хорів, заснованих долинянином Мирославом Антоновичем та їх значимість для Долини і всієї України, дружбу й тісну співпрацю з Маестро Володимиром Луцівим продовжив міський голова Долини, очільник Долинської ОТГ Володимир Гаразд. Власне, він й ініціював та організовував Вечір пам’яті Володимира Луціва в Долині.
З теплотою про Маестро Луціва, його співпрацю з викладачами та учнями директор школи естетичного виховання імені Мирослава Антоновича згадувала Ольга Павлишин.
Цього року Володимиру Луціву минуло 90 років. Учасники Вечора пам’яті полинули у ті часи, коли цей талановитий українець був зовсім молодим, на початку свого прекрасного пісенного польоту над землею. Хоч було то в Лондоні, на чужині, а здавалось йому, що в рідній Галичині. Адже всюди звучали пісні Богдана Весоловського, які виконували Рената Богданська та Ірена Андерс – чудові співачки з України, зі Львова. Це був час кохання, щастя, надій, заповітних мрій…
В цю дещо ностальгійну атмосферу повернув нас пісенний виступ великого приятеля, організатора ювілейного концерту з нагоди 90-річчя Маестро у Львівській філармонії Ореста Цимбали. Зазначимо, що присвячені 90-річному ювілею Володимира Луціва заходи відбулись в декількох країнах світу, а в Україні – у Надвірній, Івано-Франківську, завершальний – у Львові. Колектив школи естетичного виховання імені Мирослава Антоновича теж планував з своїми талановитими вихованцями організувати ювілейний концерт на присвяту Володимиру Луціву. Але, на жаль…
Символічною даниною малій батьківщині Великого Українця прозвучала у виконанні Ореста Цимбали відома пісня «Смерекова хата».
А пісенний твір «Прийде ще час» , як відеофрагмент відзначення ювілею Володимира Луціва у Львові, згуртував до співу усіх присутні в залі.
Ще раз поглянути на тебе,
З тобою стрінутись ще раз,
У вечір, як зірки засяють в небі,
В осінній вечір, як тільки день погас.
На кадрах відеохроніки він співає цю пісню з Орестом Цимбалою, веселий і щасливий. Долиняни співали разом з Маестро. В залі витала і раділа його добра і світла душа, і кожен відчував цю його невидиму присутність.
…Прозвучали слова, замовкли звуки музики, приурочені Маестро Володимиру Луціву. Вічний спомин про нього житиме не тільки в концертному залі імені Володимира Луціва в Долинській школі естетичного виховання імені Мирослава Антоновича, але і в серцях тих, хто знав, спілкувався, дружив з Маестро, отримуючи великий заряд надії, оптимізму, підтримки та енергії. Буде навічно він також в згадках тих, хто відкриє незабутнє ім’я видатного українця вже після його відходу в засвіти Вічності.
***
Літопис споминів
«Він відкрив для мене і для долинян великий світ, про який ми й не здогадувалися»
…26 вересня 2019 року ми провели Маестро Володимира Луціва в останню путь. Він повернувся з Лондона до України, до рідного міста Надвірни, повернувся від Темзи до Бистирці. Тим вчинком, що захотів бути упокоєним на українській землі, він продемонстрував велику любов до України. Бо справді любив її понад усе.
Він дуже любив культуру свого народу, дуже переживав за майбутнє України. Так само він любив свою малу батьківщину – Надвірну, де мав проекти підтримки дитячої творчості. І він любив Долину. По своєму, особливо. Я так думаю, що він її особливо любив через те, що це батьківщина Мирослава Антоновича, це батьківщина кардинала Івана Мирослава Любачівського. І, мабуть тому, що Долина його полюбила з першого разу, першого візиту.
…Пригадую 2008 рік. Я тільки другий рік працював в уряді міста, ще нічого не знав про Мирослава Антоновича, про голландські хори, які співають українською мовою. Один знайомий зі Львова сказав мені, що голландський хор, засновником якого є долинянин, буде у Львові у вересні. І я попросив його, щоб він мені дав контакти. Невдовзі мені поступив дзвінок. Дивлюся, телефонують з Британії. Я відповів. То був пан Луців. Він представився. І запитав: «Чи то правда, що ви нас хочете бачити в Долині?» Я кажу: «Так, звичайно. Ми дуже хочемо Вас бачити в Долині». І він каже: «Ну, то значить так: ви маєте знати, що то дуже відповідально, бо це сорок голландців, поважних людей…». Він сказав, що їм треба готель, харчування, окрім того – зал. Я тоді ще був «юним» мером, таких проектів ми ще не мали в Долині. Але все нам вдалося. Пан Луців запропонував приїхати для знайомства на перший концерт у Львові. Там я познайомився з керівництвом хору, з паном Володимиром, з Паулем, з Романом (прим. авт – сином Мирослава Антоновича). У їхньому графіку не було місця для концерту в Долині. Ми вибрали два останні дні. Ті дні, які хористи витрачають зазвичай на шопінг, відпочинок, збір додому. Це була субота і неділя – останні дні подорожі. В суботу був концерт в міському Будинку культури (тоді ще Будинок техніки). Повний зал людей, аншлаг, море емоцій. Це було щось надзвичайне…
В неділю був Гошів, Ясна Гора.І це теж був чудовий досвід і для хористів. Хор потрапив в щедрі обійми настоятеля отця Дам’яна. Він запросив усіх на трапезу. І на тому ланчі пан Луців, порадившись з хором, прийняв рішення, щоби записати спільний диск хору – Літургію з священиками, отцем Дам’яном і отцем Тарасом, світлої пам’яті (Керницьким, прим. авт). Це був наш спільний проект. В листопаді ми поїхали в Голландію разом з отцями. А вже в 2009 році була презентація цього диску. І на пропозицію хору в Голландію поїхали перші п’ять студентів з нашої музичної школи. Для наших діток це був колосальний досвід і мотивація. Пам’ятаю, пан Володимир дуже радів, що дітки поїхали. Це для нього було дуже важливо. Він тішився кожному студенту, кожній дитині, розпитувався, як, що, дуже переживав. І ми теж дуже вдячні йому, бо ця програма має й донині продовження. Ми вдячні хору імені Миколи Лисенка, пану Браму,пані Яні, які вдома приймають долинських діток. Ми це дуже цінуємо. Дітки, які були в Голландії,– всі дуже успішні в музиці.
Тоді ж, у 2009 році ми підписали угоду про співпрацю між містом і хором імені Миколи Лисенка під патронатом Володимира Луціва, під його опікою. Після цього були десятки проектів. І це все було під опікою пана Володимира. Він цікавився всіма деталями, ми завжди з ним радилися, і голландці з ним радилися. Він і телефонував мені, і писав, як і я до нього. Крім діток з музичної школи, ми мали можливість їхати з нашими колективами, зокрема гуртом «Контраст»(керівник Богдан Погонич). Не пам’ятаю уже й скільки разів були з концертами у Голландії, у Франції разом з хористами. Майже завжди з нами був пан Володимир. При першій нагоді, коли ми зустрічалися, він розпитував, а як там в Україні, чи є якісь зміни, а як там уряд, а як Президент, а що ви думаєте, як ви міркуєте. Він завжди дуже переживав за долю рідної держави.
Особисто для мене, для долинян найбільшим відкриттям від Володимира Луціва були голландські хори, які виконують українські пісні. Він цим жив. На всіх концертах свою промову він присвячував українсько-голландським стосункам і цьому феномену, як говорила пані Ірина (Горванко, диригент хору – авт.), згадуючи слова Олеся Гончара про «феномен планетарного масштабу». Видатний український письменник написав про це у «Літературній Україні» під впливом їх першого виступу. Дійсно унікально, що голландці співають українські пісні, пропагуючи українську культуру, притому як дарунок, безкорисливо. Світлої пам’яті Володимир Луців про це постійно нагадував і розповідав усім.
…Згодом у нас з паном Володимиром виник задум поїхати з українською піснею, з голландським хором на Схід України. З Божою поміччю в 2012 році нам це вдалося. Це був непростий час партії регіонів і президентства Януковича. В якійсь мірі було навіть трохи ризиковано їхати. Але нам це вдалося організувати, дякуючи Богу, дякуючи пану Володимиру і дякуючи контактами з міськими головами тих міст, де ми були та відомому балетмейстеру, народному артисту України Вадиму Писарєву. А ще – завдяки послу Нідерландів в Україні Яну Волтерсу, який дуже допоміг нам, надавши для гастролей автобус. Пан посол був два рази в Долині з дружиною. Які ще посли були в нас два рази? Він теж відчував цю любов і щирість.
Це була фантастична поїздка для мене особисто, колосальний досвід для голландців. Я бачив, як радів пан Володимир. Незважаючи на свій вік, на стан здоров’я, він просто «жив» цією поїздкою. Бо раніше хори далі Києва не були. А це ми поїхали за Дніпро. Вінниця, Черкаси, Кривий Ріг, Донецьк. Я вам скажу, ми були приємно вражені тією теплотою, з якою люди приходили на концерти. Повні зали, філармонії, всі у вишиванках. Спочатку літургійна частина, потім виступ нашого цимбаліста Михайла Захарії, далі народні пісні. Й, звичайно, наприкінці пан Володимир з такою промовою, емоційною, змістовною, про хори, про цей феномен, про наші багаторічні стосунки з голландцями. Не дивлячись на те, що концерти тривали не менше трьох годин, люди були до останнього виступу, потім після завершення концерту більша половина йшла до сцени. Вони не вірили, що це голландці, вони думали, що це українська діаспора. Розпитували хористів про все. І були подивовані, що це таки справжні, корінні голландці співають українські пісні!
…Колосальний вплив має наша українська пісня. Хочу розповісти про один випадок, свідком якого був пан Володимир. Це було в Кривому Розі. Від міського Криворізького уряду хором опікувалася одна дівчина. Вона чудово спілкувалася англійською мовою. Я до неї говорив українською мовою, а вона мені вперто відповідала російською. Так було впродовж двох днів. Після концерту, коли біля сцени всі люди вже гомонять, розпитують,вручають подарунки, провадяться інтерв’ю, вона підходить до мене і в неї в очах рясні сльози. Вперше за два дні вона до мене українською мовою звернулася: «Пане Володимире, я народилася в російськомовній сім’ї, мої батьки етнічні росіяни. Але після таких концертів хочеться говорити українською!». І пан Володимир Луців, який це все бачив і чув, сказав: «От бачите, бачите, як діє українська пісня. Значить, можна це робити і треба. Треба їхати, пропагувати українське!»
Я скажу, що ми усі були дуже щасливі від тої поїздки. Пан Володимир особливо. Бо це була одна з його таких давніх мрій, і думаю Мирослава Антоновича теж, – поїхати з концертами, щоб пробуджувати русифікований Схід України.
А вже через рік ми мали спільний проект з хором імені Миколи Лисенка. Він полягав у створенні кращих умов для діток, які навчаються в музичній школі. Я щиро дякую хористам і пану Браму, який особисто займався цим проектом. Результатом є чудовий світлий концертний зал, який створили спільно з міським бюджетом та дякуючи голландському фонду. Коли ми вже його завершувати облаштовувати, пан Брам зателефонував і сказав, що в них є пропозиція назвати цей концертний зал іменем Володимира Луціва. Ми, звичайно, разом з педагогічним колективом, погодилися. То було дуже правильне рішення. Бо пан Володимир Луців заслужив це в Долині своєю увагою і своєю любов’ю до студентів школи. Був тоді непростий час. Зима, Майдан, розстріли. Але, тим не менше, голландці приїхали, не дивлячись на таку складну ситуацію в державі. Ми цей зал урочисто відкрили. І цим дали нові можливості для наших студентів.
…Ще один проект, який ми втілили разом з Володимиром Луцівим у 2017 році – відзначення століття Мирослава Антоновича. Скажу, що в розмовах пана Луціва я вловив одну незмінну річ. Він дуже важко переживав кризу стосунків між двома хорами, яка тривала довший час. Власне, об’єднавча ідея була, щоби в століття Мирослава Антоновича, батька – засновника двох хорів, ці чудові колективи приїхали в Долину. Нам усім це вдалося, друзі. І ми маємо бути вдячні за це пану Володимиру. Це був чудовий час концертів у Долині, Львові, Івано-Франківську. Це також Служба Божа в Гошеві на Ясній Горі, в церкві Апостола Андрія Первозванного, яку починав будувати отець Тарас. Ми говорили тоді, що ті, хто полишив нас скоріше, зокрема Мирослав Антонович й отець Тарас Криницький, – десь там в небесах радіють, що життя продовжується і Візантійський хор та хор імені Миколи Лисенка знову разом. Сьогодні,переконаний теж, що пан Володимир на небесах радіє тому, що ми зібралися, і згадуємо все, що пов’язане з ним.
Хто був Володимир Луців для мене особисто? Це великий друг, це батько, це старший брат, це вчитель, це великий українець.
Він був щирою людиною, добрим порадником, уважним до дрібниць. Зрештою, в нього не було дрібниць. Коли писав листа, згадував усіх-усіх, кому передати вітання, нікого не забував.
…Я дякую долі, що познайомився з паном Володимиром. Він відкрив для мене і для долинян великий світ, про який ми й не здогадувалися. Це 11 великих, урожайних, незабутніх років співпраці.
Нехай земля буде пухом, нехай пам’ять буде вічною про нашого друга Володимира. Дякую родині, та всім, хто вшанував своєю участю, своєю присутністю приурочений йому Вечір пам’яті в Долині.
Маємо витерти сльози смутку і продовжувати спільно, всі разом, ті проекти, ті задуми, які започаткував світлої пам’яті Володимир Луців!»
Володимир ГАРАЗД, міський голова Долини, очільник Долинської ОТГ
з виступу на Вечорі пам’яті, школа естетичного виховання імені Мирослава Антоновича, концертний зал імені Володимира Луціва, місто Долина, 27 вересня 2019 року
Підготувала до друку Галина Максимів
